Історія кушнірства в місті Тисмениця   
   Кушні́рство — це традиційне українське ремесло, яке включало вичинку шкіри з хутром і пошиття з неї різного одягу. З хутра українські кушніри шили численні види традиційного одягу — кожухи, кептарі, шапки тощо. Це ремесло найтісніше пов'язане з галуззю мисливства хутровим промислом, і мав на території України сприятливі умови. В Косівському повіті у 80-х роках ХІХ ст. налічувалось 107 кушнірів. В кінці ХІХ — на початку ХХ ст. виділяється кушнірством село Пістинь. Майстерність пістинських кушнірів була відома не тільки в усіх довколишніх селах, а й на Коломийщині, Снятинщині. З 20-х років ХХ століття поширення кушнірства як ремесла значно звузилось у зв'язку з розвитком в УРСР.

   Тисмениця — старовинне місто кушнірів. Розвиток кушнірства у місті сягає сивої давнини. Навколо Тисмениці, у великих лісах, відбувалися княжі полювання, це стимулювало розвиток промислу та спонукало мешканців займатися виправкою шкір. Кушнірі виправляли шкіри різних тварин: медвідь, лисиця, заєць, коза, овчина, баран... Розвитку цього промислу сприяло розташування Тисмениці серед річок і потоків з чистою водою. Для кушнірів ще за княжих часів, а пізніше за Польщі були привілеї. У Магдебурському праві було сказано, що, кушнірі звільняються від підданських робіт, чим вони дуже пишалися. Багаті кушнірі величали себе бургерами. Були і бідні кушнірі, які взявши кушнірське приладдя, ходили по селах від хати до хати і запитували, чи треба щось пошити або направити, полагодити.

   Пізніше було засноване Товариство кушнірів і білошкірників. Роботою тисменицьких кушнірів зацікавилася Торговельна Промислова Палата у Відні, і товариство дістало допомогу на будову фабрики. Процес вичинки шкір відбувався в такий спосіб: сухі овечі шкіри мочили у річковій воді, а потім полокали, чистили згреблом на столі у воді, а кращі з них із білою вовною ще й намилювали. Вимиті шкіри давали до наступної хлібної чи хімічної обробки. При хлібній обробці мокрі шкіри посипали грисом (висівками) і складали в бочки на 8-10 днів, поки пройде процес ферментації. А вичинка хімічним способом тривала тільки один день, але при недогляді або невмілості шкіри можна було "спалити", тоді вони легко рвалися руками. Витягнені з бочок шкіри сушили, витягували на всі боки, робили так зване "ключування", а потім білили. Вичинена шкіра готова була для пошиття кожуха.

   У 1940 році вироби тисменицьких кушнірів, які давно вже зарекомендували себе в країнах Європи, вперше демонструвалися на сільськогосподарській виставці в Москві. Поступово виробництво хутрове набирало обертів, з плином часу вдосконалювалась як обробка так і виробництво, саме, шуб. Більша частина тисменичан задіяна в кушнірській сфері, і на даний час величезна кількість виробництва зосереджена власне, на приватних підприємствах, починаючи від обробки і вичинки сировини, і до кінцевого процесу - пошиву готового виробу, який за рахунок невеликого обсягу виробництва добре контролюється і в результаті ми одержуємо вироби високої якості і модного фасону.